Дмитро зустрічає нас серед тонн напівготових керамічних виробів у приватному будинку, який він винаймає на околиці Слов’янська, приблизно за 70 кілометрів від лінії розмежування. Колишній шахтар і переселенець із Донецька, який знайшов тут свій новий дім, дуже заклопотаний і має чимало планів на майбутнє.

Переїхавши до Слов’янська кілька років тому, Дмитро не вагався з вибором нової професії. Кераміка ― традиційний промисел і візитівка Слов’янська ще з часів Радянського Союзу. Тоді в місті працювали кілька великих заводів, які також виробляли посуд та інші товари широкого вжитку. Коли заводи стали закриватися, люди, що працювали у цих майстернях, відкрили власні дрібні підприємства. Тепер у місті працюють десятки таких виробників, тому конкуренція висока.

«Потрапити на цей ринок було непросто, ― зізнався Дмитро. ― І працювати зараз нелегко, проте я хочу й надалі розвивати свій бізнес, планую розширити асортимент і знайти нові можливості для збуту».

Своє виробництво Дмитро розпочав із простеньких виробів на кшталт скарбничок, згодом до асортименту додалися садові скульптури та посуд.

«Як ви навчилися робити все це?» ― питаємо, а він сміється у відповідь: «Руками! Найголовніше ― мати сильну волю і пробувати знову й знову. Пробуєш, пробуєш, пробуєш – а потім у тебе виходить!» МОМ змогла підтримати Дмитра завдяки фінансуванню від Посольства Великої Британії в Україні. Тепер, отримавши ноутбук і кольоровий принтер, гончар може виробляти декоративні панно, котрі з-поміж усієї його продукції мають чи не найбільший попит.

Дмитро працює разом із дружиною. Вони продають кераміку опто викам з Полтави, Києва, Рівного та Хмельницького за надзвичайно низькими цінами. Наприклад, чашка коштує всього дев’ять гривень. Також регулярно беруть участь у ярмарках по всій Україні.

Цього літа найбільшою подією для Дмитра стане знаменитий Сорочинський ярмарок, який відбудеться наприкінці серпня на батьківщині Миколи Гоголя. «Нам потрібно розширювати свій бізнес і придбати якесь приміщення, а не орендувати будинок, як зараз, але поки що бюджет не дозволяє втілити ці плани», ― говорить Дмитро. Однак він не боїться труднощів. Колишній шахтар, який зараз успішно працює з глиною, здається, черпає силу в донбаській землі та сповна повертає свою енергію рідному регіону.

За даними Міжнародної організаціі з міграціі