Сегодня Славянск отмечает День добровольца. В рамках его празднования в город приехали представители Национальной полиции Украины (в частности, полк «Киев»), музыканты и артисты: «Тарута», «OLEUM», Катя Бойко, Орест Лютий (Антон Мухарский). Корреспондент Slavgorod.com.ua пообщалась с известным украинским актером, ведущим и певцом Антоном Мухарским.

- Я народився у Києві, у російськомовній родині, але ще з 90-х років українізувався, тому що ми живемо в Україні, то треба бути українцем.  У Слов’янськ приїхав з культурно-просвітницькою місією. Сьогодні у нас концерт. Довго ми якось збиралися, домовлялися, але сьогодні представимо нашу класичну програму, військово-польовим складом, отак ось чотири людини. Так само, як ми були під Слов’янськом 22 червня 2014 року і відтоді таким складом ми проїхали багато міст.

Наш гурт народився у 2011 році, ще задовго до революції і війни. Це було висловлення нашої громадянської позиції, тому що я зокрема відчув, що президент моєї країни - гопнік, який здирав шапки з перехожих. То що мені розказувати дітям – читайте книжки, вчитись. Навіщо? Якщо можна зривати шапки, відсісти у тюрьмі і потім стати президентом країни. Тобто руйнувалася уся цивілізаційна парадигма буття , тому ми створили цей гурт і він, як ви бачите, живе і у цьому році відзначив 5-ю річницю.

- Майже кожна ваша пісня стає хітом, звідки ви берете натхнення іх створювати?

-    Господь Бог дає. Я іх не висиджую. Пісні народжуються швидко, сідаю і записую іх буквально за 10-15 хвилин. Не має такоі задачи, що зараз я сяду і напишу пісню, або створю вірш, або придумаю музику. Усе виникає дуже спонтанно. Є натхнення, відкривається якийсь канал і мені хтось надиктовує ці слова і ці мелодії.

Раніше ми переспівували зразки російського, чи краще казати, советського шансона, блатняка. Зараз у нас уже буде два альбоми оригінальних пісень  і зараз готуємо новий альбом.

-   Які ваші враження від нашого міста?

-   Я Слов’янськ здалеку бачив о 14-м році. Багато що пізнаєш, там ось лавочка є, де дід сидів. Дуже розповсюджене відео, де він у 14-му році розказував, що він думає про москалів і взагалі про советський союз. Десь тут, кажуть, мальчика розпяли, дуже хочеться подивитись.

-   Я його учора бачив?, - хтось викрикує поряд з нами.

- Бачили, да. Бігає, - посміхається Антон. -  По якимось кадрам, що можна побачити в youtube чи по телебаченню,  відчуваєш, що знаходишся саме у тому місці, яке знайоме по телевізійним репортажам.

-  Скажіть, є така проблема у місцевих патріотів, що Слов’янськ досі вважають місцем сепаратистів. Наскільки це відповідає дійсності?

-  Слухайте, ви тут живете, вам краще з середини знати. Чи я можу приїхати і щось комусь розказувати. Це ваша земля. Якщо ви вважаєте, що це Україна, боріться за неї. Ця боротьба цивілізаційна,  не сьогодні почалася і не учора. Під час мого життя, вона вже йде з 89 року, коли я повернувся з армії радянської і зрозумів, що якщо я хочу жити в країни, яка зветься Україна, я мушу робити кроки для цього постійно, щодня. А є люди, які просто живуть по інерції, спадок совка, лишилася така рабська ментальна психологія, хтось прийде, щось мені розкаже. Він не хоче сам щось робити, йому потрібен господар, який скаже, що і як, дасте той булки чи гречки насипе. Це жах, але часи не обирають, у них живуть

- А часто ви буваєте в зоні АТО?

-  Коли це все починалося, були дуже часто. Це були важкі часи – 14 і 15 рік, бували і на передовій, у бліндажах, у безпосередній близькості до зіткнення. Зараз вже менше, здебільше зараз виступи по госпіталях. Розумієте, у нас була негативна практика, коли волонтерський рух, який вибухнув, відродився, і там не завжди були люди, які трималися правил честі, гідності. З’явилося багато людей, які спекулювали на цьому, на жаль, ми декілька разів столкнулися з такими проблемами і тому зараз працюємо напряму з військовими частинами. Якщо це безпосередній контакт з командиром – тоді концерти відбуваються. Якщо через треті-четверті руки, мі відмовляємо у концертах.